Багата
та контраверсійна історія України — одна зі складових туристичної
привабливості країни. Маловідомими сторінками для загалу все ще
залишається гетьманський період становлення державності України.
Краплина за краплиною відроджується козацька історія України. Публіцист і
військовик Антін Кущинський писав: "...Козацтво - це твір нації й
належить до категорій історичних і вічних, які і сама нація... "
Величезний, дивний і, часом, карколомний світ українського відродження
державності, православ’я, культури, науки, архітектури, містобудування,
сакрального мистецтва, ремесел, фортифікаційного будівництва та
військового мистецтва.
Гетьманщина (Гетьманська держава) – усталена в науковій
літературі назва
української держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни
українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-57 рр., що
існувала у 1648-1782 рр. Офіційна назва держави – Військо Запорозьке.
Державний устрій Гетьманщини на початковому етапі характеризувався
наявністю власного військово-адміністративного управління, виборністю
гетьмана – головнокомандуючого та гаранта прав і вольностей,
генеральної, полкової та сотенної старшини; єдиною податковою,
фінансовою, військовою системою, наявністю дипломатичних зносин з
іноземними державами.
Гетьманська доба залишила по собі низку гетьманських столиць. Столицями
Гетьманщини в різні часи були міста Чигирин (1648-1660), Батурин
(1669-1707, 1750-1761), Глухів (1708-1722, 1727-1734), Гадяч
(1663-1668), Умань (1669-1674), Немирів (1678-1681), та Київ, який був
гетьманською столицею за князя Василя Константина Острозького та
гетьмана Павла Скоропадського (1918).
Історичні пам’ятки з історії козаччини та державотворення України
привабливі
для туристів. Тому користуються популярністю
екскурсії на
тему "Гетьманськими столицями" (Київ – Чигирин – Гадяч – Батурин –
Глухів). Менше відомі гетьманські міста Умань та Немирів. Гетьманські
столиці цікаві широкому колу екскурсантів і є важливою складовою
історико-культурного просвітництва народу, загальних знань щодо розвитку
української державності, духовних основ нації, невмирущих традицій
українського козацтва та гетьманів–державників на прикладі унікальних
історико-культурних пам'яток та загальноцивілізаційних цінностей:
свободи, толерантності, відповідальності, справедливості, поваги.
Значні інвестиції у відродження історичних об’єктів Батурина, Чигирина,
Глухова, Умані та інших історичних міст певним чином викликали
збільшення туристичних потоків. Велика кількість туристів у свою чергу
сприяла створенню нових робочих місць у сфері обслуговування. Але через
незначний підприємницький досвід мешканців, очікування екскурсантів та
туристів, окрім головної мети – ознайомлення з визначними пам’ятками, не
завжди виправдовуються щодо обслуговування, громадського харчування,
друкованої та сувенірної продукції.
Найкоротший перелік туристичних очкувань на місці прибуття містить такі
складові:
– безпечні та зручні автостоянки (можлива техдопомога, перша медична,
місце для водіїв);
– туалети та кімнати гігієни, (бажано душові кімнати, засоби гігієни);
– приміщення для тимчасового перебування на випадок негоди;
– громадське харчування та напої (безпечна вода), кафе, чайні,
інтернет-кафе тощо;
– громадське харчування, як складовий елемент історичного об’єкту –
шинки, корчми тощо);
– відпочинок (атракціони, кінні прогулянки, історичні вистави, шинки,
кав’ярні тощо);
– активний відпочинок через участь у різноманітних заходах історичних
реконструкцій;
– відпочинок – ознайомлення з ремеслами: гончарством, ковальством,
плетінням тощо;
– участь у фестивалях, ярмарках, спортивних першостях, конкурсах;
– можливість придбати сувеніри, символіку, ремісничі вироби, мистецьки
вироби та утилітарного призначення (одяг, взуття, хустки, шапки тощо);
– можливість зупинитися з ночівлею в готелях різної цінової категорії (у
т.ч. зелений туризм).
Характерною особливістю місцевого населення є невміння комерційно
використовувати наявні можливості і переваги. Так, наприклад, у Батурині
для господарських цілей використовують коней, а для перевезення
туристів від Палацу, наприклад, до фортеці ніхто не додумався. Або
катати дітей на бричках чи верхи у парку, як це робиться в інших містах.
В Чигирині перед Гетьманською резиденцією справа кафешка-совдепівка. З
тих же матеріалів могли б зробити шинок або корчму – стильні та
привабливі для туристів громадські заклади з узваром, галушками та
варениками. Відсутня можливість сфотографуватися у вбранні чи зі зброєю
тих часів.
Що стосується туалетів, то це просто велика біда «маленьких українців».
Великі начальники проектують музейні заклади, але самі до них не ходять і
не знають, що двійко «Ми»-«Жо» сільського типу не здатні задовольнити
фізіологічні потреби багатьох тисяч туристів, які приїжджають на
екскурсії. З іншого боку, цивілізовані туалети та мобільні душові кабіни
– це рівень культури і можливості для місцевих підприємців, у т.ч. і з
продажу засобів гігієни.
Трав’яні чаї, трав’яні збори – все це може бути об’єктами інтересу
туристів, як пам'ять і джерелом доходів місцевого населення. Власна
сувенірна продукція так і не вийшла з «підпілля». А скільки, поки що не
зайнятих рук, могли б творити оригінальні речі на згадку про гетьманську
столицю.
Важливе для розвитку провінції господарське розуміння, що статус
«Гетьманської столиці» – це не данина моді і не амбітні проекти з надією
на централізоване інвестування, а можливість консолідації малого
підприємництва з метою створення нових робочих місць. Такий статус – в
першу чергу розуміння владою свого службового обов’язку спонукати
місцеве населення до підприємницької діяльності в галузі стильового
обслуговування туристів та екскурсантів. Стильового в часі XVII – XVIII
століть щодо інтер’єрів, одягу, страв, напоїв, розваг тощо. За такого
підходу статус «Гетьманської столиці» сприятиме створенню робочих місць
та реальним надходженням до місцевих бюджетів, а потому й інвестиційній
привабливості регіону. Значення має також ефект синергії, тобто
примноження соціально-економічного ефекту за рахунок дії системи кількох
«Гетьманських столиць».
Місцеве самоврядування покликано активно пропагувати історико-культурні
багатства і суспільний досвід гетьманської доби та козаччини.
Використовуючи історичні пам’ятки, фольклорно-культурні особливості,
привабливу місцевість та рекреаційні ресурси, спрямовувати
підприємницьку енергію місцевої громади на активне використання
суспільного інтересу до історичної тематики України. Гетьманщина,
козаччина – ефективний та інвестиційно привабливий інструмент для
створення малобюджетних робочих місць і забезпечення
власними силами
добробуту місцевого населення .
Олександр Лашко
Київ - 2010
